Історія Київської духовної академії крізь призму біографій її патронів, вихователів і вихованців
DOI:
https://doi.org/10.18523/1995-025x2017130153Анотація
Останнім часом в Україні з’явилося чимало різноманітних довідкових видань. Очевидно, це зумовлено попитом на літературу такого жанру, а також накопиченням певної інтелектуальної маси знань. Українська історіографія теж поповнилася багатьма довідниками, однак серед них помітно вирізяється капітальна, справді наукова праця — двотомова енциклопедії «Київська духовна академія в іменах: 1819–1924» (Том 1: А–К. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2015. — 740 с.: іл.; Том 2: Л–Я. — Там само, 2016. — 1004 с.: іл.). Як відомо, серед проблем/лакун історичної науки, що їх дослідники мали прискореними темпами надолужувати/вивчати в присмерку радянського часу та на світанку сучасної України, опинилася духовна освіта. Причини цієї прикрої обставини зрозумілі, хоч до початку ХХ ст. такий історико-церковний напрям студіювали досить успішно, насамперед у середовищі Київської духовної академії. Сьогодні флагманом історії духовної освіти є Національний університет «Києво-Могилянська академія», де було відновлено могилянські інтелектуальні традиції. Тому закономірно, що праця, про яку піде мова, з’явилася саме тут.##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2018 Olexander Tarasenko
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з такими умовами:
а) Автори зберігають за собою авторські права на твір на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License CC BY 4.0, котра дозволяє іншим особам вільно поширювати (копіювати і розповсюджувати матеріал у будь-якому вигляді чи форматі) та змінювати (міксувати, трансформувати, і брати матеріал за основу для будь-яких цілей, навіть комерційних) опублікований твір на умовах зазначення авторства.
б) Журнал дозволяє автору (авторам) зберігати авторські права без обмежень.
в) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо поширення твору (наприклад, розміщувати роботу в електронному репозитарії), за умови збереження посилання на його першу публікацію. (Див. Політика Самоархівування)
г) Політика журналу дозволяє розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у репозитаріях) тексту статті, як до подання його до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
